У 2021 році на «Рум’янці» з’явилося багато смачних новинок, одна із них – гріссіні, причому одразу чотири види:

• Гріссіні з італійськими травами
• Гріссіні томатні
• Гріссіні з кунжутом
• Гріссіні цільнозернові

В порівнянні з іншими хлібобулочними виробами, гріссіні готуються досить швидко.

Спочатку ми замішуємо тісто, через 30 хвилин ми пресуємо його у спеціальній машині, далі – розкачуємо, і нарешті нарізаємо на тонесенькі смужки.

Потому гріссіні викладаються на деко і годину чекають перед тим, як відправитися у піч. Випікаються хлібні палички 30 хвилин.

Цікаво, що процес виробництва майже не змінився з моменту винайдення гріссіні.

Та якщо сьогодні все відбувається за допомогою сучасного устаткування, то раніше хлібні палички виготовлялися вручну. І в цьому процесі були задіяні чотири людини:

• Stiror – відповідав за розкачування тіста
• Tajor – нарізав тісто на тоненькі смужки шириною приблизно 3 см
• Coureur – викладав тісто у вузьку і дуже довгу форму,а потім ставив гріссіні в піч, яку топили виключно дровами з тополі
• Gavor – діставав хлібні палички з печі і розламував їх надвоє

Скажете, забагато мороки як для такої невибагливої випічки? Вона то невибаглива, але має вельми шляхетну історію винайдення.

Хлібні палички придумали в італійському Турині наприкінці XVII століття. Юний герцог Вітторіо Амедео ІІ Савойський мав проблеми з травленням. Тоді придворний лікар Дон Бальдо ді Ланцо доручив місцевому пекареві Антоніо Брунеро створити легкозасвоюваний хлібобулочний виріб, який міг би допомогти молодому герцогу.

На той час у Турині традиційним був хліб ghersa, який нагадував французький багет – з хрусткою скоринкою і ніжним пухким м’якушем. А цього герцогу якраз треба було уникати! Тоді Антоніо вирішив тонко розкачати тісто для ghersa, нарізав його на смужки й запік до скоринки. Палички вийшли хрумкими, вони дуже добре засвоювалися, тож не дивно, що крім герцога Вітторіо, їх почали їсти геть усі!

Власне назва grissini й пішла від назви традиційного туринського хліба ghersa. Але хто тепер згадає про цей хліб? Зате гріссіні відомі у всьому світі.

До речі, палким шанувальником гріссіні був Наполеон Бонапарт. Він зайняв Турин у 1800 році й настільки полюбив хлібні палички, що потім навіть організував їх доставку в Париж. Уявіть, спеціальний диліжанс доставляв гріссіні з Турина до столиці Франції, аби лише Наполеон зміг поласувати улюбленими les petits batons de Turin (маленькі палички Турина, - фр.).

Сьогодні гріссіні можна знайти по всій Італії як у маленьких сімейних тратторіях, так і в ресторанах високої кухні. З молоком на сніданок, з супом на обід, а ввечері з сиром, прошутто чи соусом – хлібні палички є універсальною їжею. А завдяки тому, що їх можна зручно і досить довго (термін придатності – 90 діб) зберігати, гріссіні стали незамінними в подорожах ще в часи винайдення, адже герцоги Савойські любили мандрувати. Карло Емануеле III, син того самого Вітторіо Амедео ІІ, для якого і винайшли гріссіні, виготовив спеціальний контейнер, щоб взяти хлібні палички з собою у медовий місяць. А його внук, сардинський король Карло Феліче, бувши великим театралом, хрумтів гріссіні прямо під час нескінченних переглядів вистав.

Писав про гріссіні й німецький філософ Фридрих Ніцше. Відвідавши Турин у 1880 році, він був вражений тим, що місцеві віддають перевагу не хлібу, а хлібним паличкам. Але їх легко зрозуміти й сьогодні! Бо важко знайти такий перекус, який був би однаково корисний, смачний і зручний, як гріссіні.