Кекс – смачний та ситний кондитерський виріб, яким можна поласувати на роботі, в дорозі, і просто для гарного настрою. Цю солодку випічку сьогодні подають до чаю, їдять на сніданок і готують з особливої нагоди. Багато народів внесли в загальну рецептуру кексу свою родзинку, завдяки чому це частування відрізняється різноманітністю начинок – з цукатами, шоколадом, фруктами.

Жителі Багамських Островів, наприклад, додають в кекси фрукти, витримані 2-3 місяці в ромі; німці готують свій традиційний різдвяний "Schtollen" винятково прямокутної форми і посипають його цукровою пудрою; а швейцарці печуть солодкий і легкий "Birnenbrot", тобто грушевий хліб. У Румунії без кексу не святкують ані Великдень, ані Різдво, ані Новий рік, а британці обов'язково покривають своє частування білою глазур'ю або марципаном.

Історія виникнення кексу має давню історію. Хоча офіційна назва "кекс" з'явилася лише у Середні віки. Однак насправді виготовленням цього виду випічки цікавилися ще в Стародавньому Римі. Населення цієї імперії мало свій незвичайний рецепт: пюре з ячменю змішували з горіхами, родзинками і гранатом – це блюдо історики називають прабатьком сучасного кексу.

У XVI столітті з масовим виробництвом цукру почалася "ера" кексів: їх рецепти поширилися Старим континентом, а з часом перебралися і за океан в Америку, де сьогодні цей десерт популярніший, ніж у нас. Всесвітня любов до кексу продиктована його доступністю і відносною дешевизною, а якщо додати до цього ще й чудовий смак, зовсім не дивно, чому кекси визнали у всьому світі.

Кекси ще називають мафінами. За історичними даними, спочатку це була їжа домашньої прислуги. З обрізків тіста слуги на кухні готували собі їжу. Дізналась про це якимось чином господиня, і, спробувавши продукт, наказала подавати до сніданку смачні булочки. Так розпочалося поширення маффінів Англією. Вранці і в другій половині дня з дерев'яних лотків, звисаючих з шиї або встановлених на голові, торгували ними на вулицях так звані "Muffin men", продавці, закликаючи і привертаючи до себе увагу дзенькотом дзвіночків, нахвалюючи свої свіжі запашні булочки.

Мафіни стали настільки популярними у всіх прошарках суспільства, що подавали їх до чаю в приватних будинках і в клубах, підсмаженими на відкритому вогні або на пательні. Про продавців "Muffin men" навіть складали віршики і дитячі пісеньки. За часів Першої світової війни їх популярність у Великобританії досягла вершини популярності.

Класичні англійські мафіни печуть в печі або на спеціальних жарівнях без форм. За часом дріжджове тісто вимагає підготовки заздалегідь. Знаменита англійка Ізабелла Бітон, котра збирала рецепти, так описувала цей процес: "Якщо булочки потрібні для обіду (ланчу), тісто замішують близько восьмої години ранку; якщо на сніданок, то напередодні ввечері". В кінці XIX століття для випічки придумали спеціальні кільця "muffin-rings", котрі клали на листи, щоб отримати рівні краї у коржів.

Ось такі вони, кекси, – смачні та завжди доречні.